|
|
Навколо нас стільки всього: великі будинки, машини, гаджети — здається, живи собі й радій. Але чомусь саме ті, в кого є «ще один будинок» або й навіть немає зайвого, часто першими йдуть допомагати. Не тому що їм нічим зайнятись чи вони хочуть виглядати хорошими — ні. Бо всередині щось щемить, коли бачиш несправедливість або чиюсь біду. У людей просто прокидається ця внутрішня потреба бути причетними до чогось світлого, більшого за них самих.
Знаєш, нещодавно потрапила на очі одна цікава стаття https://givingtuesday.ua/statti/shho-zrobyv-andrej-sheptyczkyj-dlya-ukrayiny-diyalnist-velykogo-mytropolyta/ на сайті благодійного руху «Щедрий Вівторок» — там розповідається про митрополита Андрея Шептицького. Це не просто церковна постать, а людина, яка вже сто років тому розуміла, що допомога ближньому — не слабкість, а сила. Він не просто жертвував гроші, а створював інституції, рятував людей, навіть тоді, коли за це могли вбити. От де справжній приклад.
Тому, може, справа навіть не в моді на благодійність, а в тому, що світ трохи прокинувся. І поки хтось накопичує майно — інші будують інше багатство: довіру, людяність, турботу. І знаєш, на мій погляд, саме це багатство має найбільшу цінність. |
|
Опубликовано 
Избранное
Закладки
Плюс
Минус